Завтра їду до О. Як не дивно, я нічого не відчуваю: немає ні отого паралітичного страху,що був перед К , ні шаленної радості. Мене накрила лише хвиля полегшення: я нарешті абсолютно чітко усвідомила,що мене ніхто (окрім родини) не тримає в цьому місті: ні близьких друзів, навіть добрих знайомих і то немає. Тож, бувай місто самотності!
Завтра сідаю на потяг, який курсуватиме до нової мене, до нових пригод, до нового життя! Я готова забути про вчора. І ще я усвідомила, що краще бути самітником, ні від кого не залежити. Я не збираюся ізолюватися від людей, але не варто сподіватись на безмірну вірність та вічну любов. У людей є здатність зникати. Звичайно, не в прямому сенсі. Просто з часом колись добрі друзі стають просто знайомими, а просто знайомі перетворюються у незнайомців.Дуже мало людей залишаться з тобою до кінця! Хоча, я так мрію про близького друга.Але,для початку треба навчитися любити людей. А то я вмію тільки брати… Мені важко бути абсолютно відвертою, з дитинства є комплекс бути незрозумілою, осудженою,іншою… А зараз,я нарешті дійшла до того психологічного стану,коли я хочу стати іншою-собою. Набридло грати роль гарної дівчинки, я ж не така, далеко не така.