Періодично починає хапати меланхолія. Відсутність Саші в моєму житті робить мене абсолютно недієздатною і загубленою. В якому сенсі недієздатною? Я не можу радіти, абсолютно все я сприймаю з такою апатією і байдужістю. Єдине,що викликає щиру посмішку – це його дзвінки чи повідомлення. Навіть будучи в Одесі, я була така пасивна. Чесно кажучи особливої радості від цієї подорожі я не отримала,бо знову ж таки, чорт забирай, Саші не було поруч.
І мене це лякає. Як можна бути настільки залежним від іншої людини? І за такий короткий час,всього три місяці. Зазвичай,для мене не велика проблема розлучатись з людьми на тривалий період,а тут… Абсолютно не розумію себе. Це мене дратує,виводить з себе. Просто,я не звикла до такого. 10 днів – ми не бачились всього 10 днів. А мені вже конкретно знесло дах. Хоча зносити мені його почало ще в перший день.
Що мені з собою робити?
Не думати про нього я не можу і не хочу
але ж має десь бути вихід
хоча з серця виходу немає…..