поговорила з Сашею…
стало краще. спокійніше чи що…
принаймні я перестала бути такою загубленою та розгубленою
менше болить голова
знову оте відчуття,коли хочеться написати купу всього, а слова зникають, ніби в чорній дірі
але все ж таки щось не дає спокою
навіть не знаю,що…
внутрішня тривога
можливо, лише розчарування в собі
боязнь,що Саша розчарується в мені
страх не відповідати
думка,що я не гідна щастя
і ще купа всього
але все в одному руслі
відчуваю себе ніким
без вчора, сьогодні чи завтра
а я це вже писала
замкнуте коло
все повторюється
ті самі слова
ті самі почуття
та сама я
а з ним я стаю іншою..зовсім не такою. і я не можу зрозуміти як в одній людині може бути: дві такі різні особистості. але коли я з ним- це не лицемірство, просто я відчуваю себе інакше..просто я відчуваю себе
а зараз,без нього,я відчуваю порожнечу
іноді у мене виникає думка, що вже час звернутися до психолога
бо я не можу
вже нудить від себе, своїх “страждань”, самостворених проблем і тому подібне…
чесно? я не уявляю,як він мене витримуватиме в моменти подібних заскоків
зовсім не уявляю
і це лякає
бо це частина мене
невпевнена,що цю мене легко чи приємно прийняти…
скоріше навпаки – нестерпно….