“Я не знаю зачем тебе дан,
Правит мною дорога-луна
И не плачь, если можешь прости
Жизнь не сахар,а смерть нам не чай
Мне свою дорогу нести
До свидания,друг и прощай”
все як завжди..черговий глюк..катастрофа двоякої душі..
так важко вимовити “я тебе кохаю”, всього три слова, але я не можу..перестала відчувати..що стало причиною цього? не знаю..намагаюсь зрозуміти..в голові каша.. він обмежує мою свободу? – та ні,зовсім ні… навпаки, немає жодних обмежень..але тим не менш,я хочу від нього втікти..може я просто відвикла? тривалий час я сама по собі… хоча до тої самої Танюши почуття не змінились,навіть навпаки шалено хочу її побачити, як і Мар’яшку. а тут – бачання побачитись – ні! я навіть не скучила,зовсім…і він розуміє,що я втікаю потрохи..як пісок з долонь… і від цього йому боляче…і через це я переживаю..
можливо,я взагалі не створена для будь-яких відносин..або зарано..ще маленька..
я не знаю…