Іра поїхала…
Саша приїде невідомо коли..та й чи приїде взагалі?..
поспілкуватись з кимось близьким не виходить..мама і та слухавку не бере.
починається стандартна тєма: самобічєваніє, пошук власних недоліків, дурні ідеї,типу: “я нікому не потрібна” і тому подібне.
радує лише один факт: на сльози не тягне, більше того, у мене вельми брутальний настрій. нарешті, я повертаю собі себе..ця надмірна чутливість ледь не звела мене з глузду..
а дуже не радує той факт,що я жру як не знаю хто… заїдаю своє горе..пф..але я йолоп..скільки можна виносити собі мозок?
добре,що поки я виношу мозок тільки собі…
в певний момент хотілося влаштувати Саші скандал… але я усвідомлюю, що йому необхідно було поїхати… і чесно кажучи, не можу збагнути, чому у мене було відчуття ніби він мене покидає..
так,поки досить…..
або стане краще, або я ще повернусь…